Розслідування самовільного залишення військової частини або місця служби та дезертирства (ст. ст. 407, 408 КК України)

Анотація

У статті розглядаються важливі питання пов’язані з розслідуванням військових кримінальних правопорушень, таких як самовільне залишення військової частини або місця служби та дезертирства, які є одними з найпоширенішими у військовій сфері. Визначаються основні правові, організаційні й криміналістичні аспекти розслідування цих військових кримінальних правопорушень та їх запобіганню.

Особливу увагу приділено аналізу мотивів вчинення самовільного залишення військової частини або місця служби та дезертирства, збору доказів, тактичним прийомам проведення допитів військовослужбовців та свідків, оглядів місця подій тощо, а також на врахування морально-психологічного стану військовослужбовців, які скоїли такі правопорушення.

Окреслено причини, які спонукають до скоєння самовільного залишення військової частини або місця служби та дезертирства: психологічний або фізичний стан, матеріальні або соціально-побутові причини, конфліктні ситуації та інші. Встановлено, що задля запобігання вчинення відповідних військових кримінальних правопорушень, необхідно визначити «строки військової служби» для мобілізованих.

Наводяться практичні рекомендації щодо ефективності розслідування та пропонуються заходи для запобігання самовільного залишення військової частини або місця служби та дезертирства.

На сьогодні підготовлений законопроєкт про демобілізацію до подання у Верховну Раду України, але цей законопроєкт прямо залежить від підготовки резервів військовослужбовців Збройних сил України і від ситуації на фронті. Разом з тим, поки вирішується питання з демобілізацією, необхідно приділяти увагу проведенню ротацій військовослужбовців, давати більше часу для відновлення (реабілітації). Також важливе значення має надання військовослужбовцям професійної психологічної допомоги, які перебувають на передовій лінії фронту.