Гібридна агресія проти України як виклик модернізації правової політики у сфері інформаційної безпеки

Анотація

У статті досліджено особливості гібридної агресії російської федерації проти України в інформаційному вимірі та обґрунтовано необхідність модернізації національної правової політики у сфері інформаційної безпеки. Наголошується, що інформаційна складова сучасних конфліктів стала одним із ключових інструментів впливу, а інформаційна війна – невід’ємною частиною гібридної агресії. З 2014 року, а особливо після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, Україна зіткнулася з потужною хвилею дезінформації, пропаганди, маніпуляцій у соціальних мережах, кібератак, а також спроб ворога підривати морально-психологічну стійкість суспільства. Аналіз показує, що чинна правова політика України залишається фрагментарною, реактивною та недостатньо ефективною в умовах динамічних інформаційних загроз. У роботі розкрито основні недоліки чинної правової політики: відсутність кодифікованого законодавства у сфері інформаційної безпеки, розмежованості між суб’єктами її забезпечення, нестачі ефективних інструментів боротьби з дезінформацією, недостатньої уваги до медіаграмотності та відсутності чітких процедур захисту інформаційних прав громадян. У статті запропоновано конкретні напрями модернізації правової політики: створення Інформаційного кодексу України, вдосконалення санкційного механізму, оновлення повноважень інституцій, запровадження обов’язкової медіаосвіти, імплементація європейських стандартів у діяльність онлайн-платформ, посилення судового захисту у сфері інформаційних відносин. Зроблено висновок, що стратегічна модернізація правової політики в інформаційній сфері є критично необхідною умовою для забезпечення інформаційного суверенітету держави, ефективної протидії гібридним загрозам та утвердження цінностей демократичного правопорядку в умовах воєнного часу. В умовах нових викликів держава зобов’язана перейти від фрагментарного реагування до стратегічного й цілісного підходу, що передбачає кодифікацію законодавства, ефективну координацію суб’єктів, розвиток превентивних механізмів, забезпечення прав і свобод людини та впровадження міжнародних стандартів.