«Гуманітарна інтервенція» у XXI столітті: політологічний аналіз бомбардувань цивільної інфраструктури

Анотація

Статтю присвячено комплексному політологічному аналізу трансформації концепції «гуманітарної інтервенції» в міжнародних відносинах XXI століття та її взаємозв'язку з практикою систематичних атак на цивільну інфраструктуру під час сучасних збройних конфліктів. Дослідження спрямоване на виявлення концептуальних протиріч між гуманітарною риторикою та фактичними стратегіями ведення війни, що призводять до масштабних порушень міжнародного гуманітарного права та страждань цивільного населення, як це спостерігається під час російсько-української війни.

У дослідженні застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує методи порівняльного політичного аналізу, критичного дискурс-аналізу політичних наративів, кейс-стаді та історико-політологічного аналізу. Методологічною основою дослідження є теоретичні концепції політичного реалізму, ліберального інтернаціоналізму, критичної теорії та постколоніальних студій, що дозволяє розглянути феномен «гуманітарної інтервенції» з різних теоретичних перспектив.

У ході дослідження виявлено суттєві розбіжності між декларованими гуманітарними цілями військових інтервенцій та їх фактичними наслідками для цивільного населення. Встановлено, що концепція «гуманітарної інтервенції» зазнала значної трансформації від її початкової мети захисту населення до інструменту легітимації геополітичних інтересів великих держав. Ідентифіковано ключові політичні наративи («захист», «визволення», «відбудова»), що використовуються для виправдання атак на цивільну інфраструктуру. На прикладі російсько-української війни продемонстровано, як риторика «денацифікації» та «демілітаризації» супроводжує систематичні бомбардування цивільних об'єктів, створюючи гуманітарну кризу для мільйонів людей.

Результати дослідження вказують на необхідність фундаментального переосмислення концепції «гуманітарної інтервенції» на основі принципів інклюзивності, демократичності та ефективного захисту цивільного населення. Запропоновано шляхи посилення міжнародно-правових механізмів відповідальності за атаки на цивільну інфраструктуру, включно з розширенням юрисдикції міжнародних судових інституцій, розвитком технологій моніторингу та документування порушень, а також впровадженням ефективних санкційних механізмів проти відповідальних за ці порушення держав та окремих осіб. Окреслено перспективи формування нової парадигми міжнародного гуманітарного права, що відповідатиме викликам сучасних форм ведення війни.