Католицька Церква та середньовічна римсько-імперська ідея: сюзеренітет Папства над Французьким королівством і претензії Священної Римської імперії

Анотація

В статті характеризується католицький вектор реалізації римсько-імперської ідеї на теренах західноєвропейських королівств за доби Середньовіччя. Огляд проводиться на прикладі утвердження сюзеренітету Папи Римського над Західнофранкським королівством (Французьким королівством). Сюзеренна роль Папства стосовно західних франків позиціонується чинником інституційної протидії амбіціям імператорів Священної Римської імперії. При цьому, середньовічний юридичний простір Західної Європи визначається через призму спадкування пізньоантичних практик патронату-клієнтели, що перетворилася в сюзеренно-васальну систему публічно-правових відносин. Роз’яснюються обставини зародження «Західної імперії» Династії Оттонів на тлі деградації та припинення існування імперського проекту Каролінгів. Конкретизуються причини подальшого конфлікту поміж Апостольським Престолом й імператорами. Акцентується існування в Християнському Світі двох традиційних імператорських юрисдикцій (західноримської у форматі Священної Римської імперії та східноримської у форматі Візантії), а також демонструється боротьба Папського Риму за власну імперську ідентичність. Відтак, тією територією, в межах якої Папський Рим ідеологічно боровся з імператорами Священної Римської імперії за власний варіант імперської трансформації, була насамперед Франція. Так, укладення конкордату Філіппом І у 1104 р. виявилося першим кроком назустріч Вормському конкордату Церкви й Імперії у 1122 р. Обставини запровадження обох конкордатів відзначалися міцними початковими позиціями Римського Престолу в межах Франції, що дозволили французьким королям зберегти політичну самостійність перед викликами зазіхань Священної Римської імперії на Бургундію та власне Західну Франкію. Натомість боротьба за право інвеститури перетворилася на справжню війну в німецьких герцогствах і королівствах Священної Римської імперії. Вормський конкордат призвів до потужного зростання світської ролі Католицької Церкви, зробив її провідною політичною силою, котра вже могла підпорядкувати собі не лише короля, а й імператора. Зрештою, в 1301 р. папською буллою Unam Sanctam Папа Боніфацій VIII позбавив трону французького короля Філіппа IV Красивого. Хоча його наступник визнав цю акцію недійсною, але сам факт усвідомлення Римськими Папами своєї суб’єктності інтронізувати-детронізувати королів говорить про функціонування Франції в рамках імперського правового простору, що поєднував релігійну і світську юрисдикції.