Обман як спосіб вчинення кримінального правопорушення у історії кримінального законодавства України

Анотація

Стаття присвячена дослідженню обману як способу вчинення кримінального правопорушення у вітчизняних пам’ятках кримінального законодавства.

Мета дослідження полягає у аналізі використання обману як способу вчинення кримінального правопорушення у пам’ятках кримінального права, його місця у конструкціях законодавчих приписів, впливу на кримінальну відповідальність.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше було проведено дослідження обману як способу вчинення кримінального правопорушення у актах кримінального законодавства, що діяли на теренах України.

Встановлено, що обман у вітчизняних пам’ятках кримінального законодавства застосовувався у якості: а) ознаки історичних аналогів основних складів кримінального правопорушення; б) історичного аналогу кваліфікуючої ознаки складів кримінальних правопорушень; в) обставини, що посилює кримінальну відповідальність.

З’ясовано, що обман у якості способу вчинення кримінального правопорушення міг впливати на визначення не тільки міри покарання, але й його виду. Досліджено, що нормативне визначення обману зустрічається лише у одному акті кримінального законодавства – Кримінальному кодексі УСРР 1922 року.

Виявлено, що у перших пам’ятках кримінального законодавства обман носив казуїстичний характер. Обманний спосіб у них, зазвичай, випливав із змісту відповідних законодавчих положень. В ході розвитку положень кримінального законодавства обман як спосіб вчинення кримінального правопорушення набув ширшого обсяг. У більш пізніх пам’ятках кримінального законодавства простежується відмова від конструювання складів кримінальних правопорушень, що передбачають казуїстичні прояви обману, віддаючи, натомість, перевагу безпосереднім вказівкам на «обман».