Правова природа смарт-контрактів у системі договірних зобов’язань: виклики для цивільного законодавства

Анотація

Смарт-контракти, як автоматизовані програмні протоколи на основі блокчейн-технологій, відіграють важливу роль у цифровізації договірних відносин, забезпечуючи автоматизацію, прозорість і зниження транзакційних витрат. Водночас їх правова природа та інтеграція в систему цивільно-правових договорів в Україні залишаються невизначеними, що створює правові ризики для сторін. Метою статті є дослідження правової природи смарт-контрактів у системі договірних зобов’язань українського цивільного права, виявлення правових і технологічних викликів їх застосування та розробка пропозицій щодо адаптації законодавства для забезпечення їх ефективного використання. Методи. У роботі використано методи правового аналізу, порівняльно-правового дослідження та оцінки технологічних особливостей смарт-контрактів на основі норм Цивільного кодексу України та міжнародного досвіду. Результати. Дослідження показало, що смарт-контракти відповідають ознакам цивільно-правового договору, визначеним статтею 626 ЦКУ, оскільки передбачають угоду сторін, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення прав і обов’язків. Проте їх визнання ускладнене через відсутність чіткого регулювання в ЦКУ, зокрема щодо письмової форми договору (ст. 208), яка є обов’язковою для низки угод. Програмний код смарт-контрактів не повною мірою відповідає традиційному розумінню письмової форми, що створює невизначеність у їх юридичній силі. Крім того, незмінність смарт-контрактів після розгортання на блокчейні суперечить нормам про зміну чи розірвання договорів (ст. 651 ЦКУ), ускладнюючи їх адаптацію до динамічних правовідносин. Виявлено також ризики, пов’язані з технічними обмеженнями, зокрема вразливістю до атак на блокчейн-платформи, помилками в коді та неможливістю перевірки юридичних фактів через відсутність інтеграції з державними реєстрами, наприклад, для угод із нерухомістю. Проблеми судового захисту прав сторін зумовлені складністю встановлення відповідальності за технічні збої (ст. 614 ЦКУ) та відсутністю судової практики щодо смарт-контрактів в Україні. Міжнародний досвід, зокрема європейський (eIDAS Regulation), свідчить про можливість визнання смарт-контрактів за умови стандартизації їх створення та аудиту. Висновки. Для забезпечення правової визначеності та ефективного використання смарт-контрактів в Україні необхідно внести зміни до ЦКУ, визнати програмний код формою договору, розробити стандарти безпеки для кодування та інтегрувати блокчейн-реєстри з державними базами даних. Ці заходи сприятимуть захисту прав сторін, підвищенню прозорості угод і розвитку цифрової економіки.