Високотехнологічна армія, оборонні технології, досвід стійкості: синергія взаємодії України та євроатлантичної спільноти в умовах війни

Анотація

Метою статті є комплексний аналіз синергії взаємодії України з євроатлантичною спільнотою в умовах російської агресії, що визначально вплинула на формування сучасної високотехнологічної армії та розвиток вітчизняного військово-промислового комплексу. У дослідженні використано міждисциплінарний підхід, що поєднує методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, контент-аналізу офіційних документів і неоінституціональний підхід. Це дозволило простежити трансформацію оборонної політики України та її поступову інтеграцію у воєнно-промисловий простір Європейського Союзу й НАТО. Результати показали, що від 2014 до 2022 року Україна значною мірою покладалася на внутрішні ресурси для зміцнення обороноздатності, проте отримувала також консультаційну й технічну допомогу від партнерів. Після 2022 року ситуація кардинально змінилася: військова підтримка США, Канади, Великої Британії та ЄС набула системного характеру, координувалася у форматі Контактної групи з питань оборони України («Рамштайн») і сприяла переходу до нового етапу співробітництва — створення спільних оборонно-промислових проєктів. Аналіз показав, що масштабні фінансові витрати українського бюджету разом із зовнішньою підтримкою стали основою для модернізації армії відповідно до стандартів НАТО, запуску високотехнологічного виробництва озброєнь та розбудови ключових секторів: дронових технологій, артилерійського виробництва, багатошарової системи ППО, електронної боротьби та цифрового командування DELTA. Отримані результати підтверджують, що війна стала каталізатором не лише воєнної модернізації, а й геополітичної та інституційної інтеграції України у євроатлантичний простір. У висновках обґрунтовується, що сучасна модель оборонної самодостатності України поєднує автономність внутрішнього розвитку з глибоким міжнародним партнерством. Цей досвід відкриває перспективи формування нового рівня євроатлантичної безпеки, де Україна виступає не лише об’єктом підтримки, а й генератором інноваційних рішень і практик.