Процесуальні аспекти визнання фізичної особи недієздатною

Анотація

Дане дослідження присвячене аналізу інституту визнання фізичної особи недієздатною в Україні, охоплюючи його процесуальні особливості, стандарти доказування психічного стану та оцінку ефективності імплементації рішень Європейського суду з прав людини. Також ставиться за мету ідентифікація системних проблем та формування шляхів їх усунення.

Процедура визнання особи недієздатною розглядається як окреме провадження соціально-захисного характеру, яке є автономним від спірних правовідносин. Воно спрямоване на встановлення правового статусу особи, а не на розв'язання міжсуб'єктного спору. Такий юрисдикційний режим значно відрізняється від загальних правил: Верховний Суд встановив, що у подібних справах суд першої інстанції бере на себе активну (слідчу) функцію у збиранні доказів, зокрема через призначення обов'язкової судово-психіатричної експертизи, відступаючи від класичного принципу змагальності.

Ключові процесуальні гарантії прав особи, які є прямим наслідком імплементації вимог ЄСПЛ (зокрема, рішення у справі «Наталія Михайленко проти України»), включають обов'язкову участь адвоката (забезпечується через систему безоплатної правничої допомоги) та обмеження строку дії рішення про недієздатність до двох років. Вказана імплементація також забезпечила право самій недієздатній особі звертатися до суду із заявою про поновлення дієздатності.

Аналіз правозастосовної практики виявив критичні системні проблеми. До них належать фінансовий бар'єр при оплаті судово-психіатричних експертиз, що суперечить державній гарантії безоплатності та обмежує доступ до правосуддя. Виникає невизначеність кола заявників через невичерпний перелік «членів сім'ї» у цивільному процесуальному законодавстві, що спричиняє процесуальні затягування. Нерозв'язаним також залишається статус осіб, визнаних недієздатними до 2017 року (рішення безстрокової дії), що вимагає законодавчого зобов'язання їх обов'язкового перегляду для усунення структурного порушення конвенційних прав.

Подальша реформа інституту має бути спрямована на усунення фінансових і процесуальних бар'єрів, забезпечення належного перегляду «історичних» рішень та індивідуалізацію строку дії рішень залежно від діагнозу. Такі заходи забезпечать повну гармонізацію національного законодавства з європейськими стандартами прав людини.