Політична культура як детермінанта сталого розвитку: від ціннісних орієнтацій до інституційних механізмів

Анотація

У статті досліджується політична культура як ключова детермінанта сталого розвитку в умовах сучасних глобальних трансформацій. Мета дослідження полягає у концептуалізації взаємозв'язку між політичною культурою та сталим розвитком, а також у виявленні специфічних механізмів впливу політико-культурних факторів на реалізацію Цілей сталого розвитку ООН до 2030 року через призму компаративного аналізу кліматичних політик Європейського Союзу та Китайської Народної Республіки. Методологічну основу дослідження становить компаративний аналіз стратегій сталого розвитку західних демократій та авторитарних режимів, зокрема Європейського Союзу та Китайської Народної Республіки, доповнений концептуальним аналізом теоретичних підходів до політичної культури і сталого розвитку та емпіричним аналізом конкретних кліматичних ініціатив обох політичних систем. Результати дослідження демонструють, що політична культура впливає на сталий розвиток через чотири взаємопов'язані механізми: формування ціннісних орієнтацій суспільства щодо довгострокового планування та соціальної справедливості; забезпечення ефективної громадської участі у процесах прийняття рішень із питань сталого розвитку; створення інституційних передумов для міжсекторальної координації та довгострокового стратегічного планування; подолання обмежень короткострокових електоральних циклів через формування суспільного консенсусу щодо необхідності довгострокових інвестицій. Емпіричний аналіз кліматичних політик ЄС та КНР верифікує, що демократичні системи забезпечують вищий рівень транспарентності та громадської участі, проте стикаються з викликами електоральних циклів та лобістського впливу вуглецевих індустрій, тоді як авторитарні режими демонструють здатність до швидкої мобілізації ресурсів та послідовної реалізації довгострокових стратегій за рахунок обмеження демократичних свобод і громадської участі. Висновки дослідження верифікують, що ефективними інструментами подолання дилеми між демократичною участю та довгостроковим плануванням можуть виступати транспарентні механізми компенсації для вразливих груп, цілеспрямоване підвищення рівня довіри до владних інститутів, стратегічна мобілізація соціальних рухів на підтримку кліматичних реформ та інституційні реформи для оптимізації використання публічних ресурсів. Результати дослідження можуть мати практичне значення для розробки державної політики у сфері кліматичного управління та сталості.