Еволюція інституту службових правопорушень у правовій системі України

Анотація

Стаття присвячена цілісному переосмисленню інституту службових правопорушень як інтегрованої системи видів юридичної відповідальності, у межах якої дисциплінарна, адміністративно-деліктна та кримінально-правова відповідальність узгоджуються за об’єктом охорони, інтенсивністю публічної шкоди і процесуальними гарантіями. Вихідною проблемою виступає фрагментація регулювання та непослідовність правозастосування, що породжують коливання між надмірною криміналізацією і імітацією реагування. Методологічне підґрунтя дослідження складають історико-генетичний, порівняльно-правовий і формально-юридичний підходи з елементами герменевтики; матеріальну базу становлять чинні кодифіковані акти, підзаконні регламенти та сучасні україномовні публікації 2023-2025 років. Наукова новизна полягає у запропонуванні демаркаційного тесту, побудованого за чотирма векторами - об’єкт охорони, інтенсивність шкоди, статус суб’єкта, процесуальні гарантії - та у введенні шкали публічної небезпеки, що комбінує вид, масштаб і мотив порушення для передбачуваного вибору відповідальності. Додатково обґрунтовано розширене розуміння суб’єкта як носія публічних повноважень, яке охоплює не тільки класичну «посадову особу», а й приватних надавачів делегованих послуг і професійні самоврядні організації; показано, як комплаєнс має слугувати мостом між внутрішньою дисципліною і зовнішнім адміністративним контролем. Практичне значення моделі полягає у стандартизації алгоритму обрання належного виду відповідальності, мінімізації конкуренції норм і запобіганні кумуляції санкцій за однотипні факти, що особливо важливо в умовах воєнного стану. Запропоновано орієнтири для законодавчої модернізації: легальне визначення «службового правопорушення» як надгалузевої категорії, єдина таксономія складів, узгоджені правила підвідомчості, а також процедурні фільтри між режимами відповідальності, що гарантують пропорційність і передбачуваність реагування.