Гумор як форма політичної участі: дослідження «Картонкового Майдану»

Анотація

Дослідження присвячене аналізу гумору як форми політичної участі на прикладі феномену «Картонкового майдану» – масових протестних акцій, що відбулися в Україні влітку 2025 року, як відповідь на прийняття закону, що обмежує незалежність антикорупційних інституцій. Дослідження спрямоване на виявлення типологічних особливостей, культурних кодів, функцій гумору та його ролі в системі неконвенційних форм громадянського активізму в умовах воєнного стану. Дослідження використовує комплексний методологічний підхід: типологічний аналіз для класифікації стратегій гумору за Р. Мартіном (агресивний, афіліативний, самоіронічний); контент-аналіз протестних гаслів для систематизації символічних кодів; дискурс-аналіз для розуміння культурних та інтертекстуальних алюзій. Типологічний аналіз виявив домінування агресивного гумору як прямого висміювання влади, афіліативного гумору – для формування колективної ідентичності та самоіронічного гумору, як рефлексії над обставинами. Виявлено ключові культурні коди: хештег #12414 як символ корупції та зради; собаки-протестувальники, як форма м'якого протесту через когнітивний дисонанс; порівняння з Януковичем як символом авторитаризму; використання ненормативної лексики, як порушення табу офіційного дискурсу. Встановлено чотири ключові наративи: антикорупційний, оборонний, національної єдності, критики влади. Також встановлено, що гумор у «Картонковому майдані» виконував чотири взаємопов'язані функції: психологічного захисту в умовах війни та політичної кризи; політичної мобілізації через зниження психологічного бар'єру входу до участі; символічної субверсії офіційних наративів влади через карнавальне перевертання ієрархій; та формування колективної ідентичності протестувальників. Дослідження демонструє трансформацію форм політичної участі в сучасній Україні, де гумор із периферійного елемента перетворюється на механізм низової політичної мобілізації та артикуляції громадських вимог. Творчість, символічна політика та візуальна комунікація стають альтернативними формами громадянського активізму, особливо релевантними та ефективними в умовах обмежень воєнного стану, коли традиційні форми протесту можуть бути ускладнені. Це засвідчує здатність українського суспільства до інноваційної самоорганізації, креативної адаптації до обмежувальних умов та ефективної артикуляції політичних вимог через неконвенційні канали комунікації, що відкриває нові перспективи для подальших досліджень трансформації політичної культури та громадянської активності в умовах гібридних викликів сучасності.