Епістемологічні межі політичного знання: переосмислення методології в умовах глобальної нестабільності

Анотація

Стаття присвячена аналізу епістемологічних меж політичного знання та переосмисленню методології політичних досліджень у контексті глобальної нестабільності та динамічних трансформацій політичних систем. Розглядаються проблеми достовірності, обмеженості методів та суб’єктивних упереджень у виробленні політичного знання, що особливо проявляються в умовах кризових ситуацій, політичних конфліктів та інформаційних впливів.  Досліджуються теоретичні підходи сучасної політичної епістемології, включно з постпозитивістськими, соціально-епістемологічними та системними моделями, підкреслюючи значення суб’єктності, рефлексивності та культурно-історичних детермінантів у виробленні та оцінці політичного знання. Особлива увага приділяється впливу глобальної нестабільності на політичні інститути, механізми прийняття рішень та практики аналітичного прогнозування, а також на роль політичних акторів у формуванні та трансляції знання. Глобальна нестабільність продемонструвала недостатність традиційних позитивістських моделей,  бо політичні події розгортаються у режимі «складних систем», де малий імпульс (локальний конфлікт, національна мобілізація, технологічна інновація) спричиняють масштабні системні зміни.   Епістемологічні межі класичних пояснювальних схем вже недостатні та потребують інтеграції підходів, здатних охоплювати хаотичність, адаптивність та багатовимірність політичної реальності.  У статті обґрунтовано необхідність застосування системного та критично-рефлексивного підходів для підвищення адаптивності і ефективності політичних досліджень. Результати дослідження можуть бути корисними для політологів, аналітичних центрів, політичних консультантів та освітніх програм, спрямованих на формування компетентних фахівців у сфері політики та управління.