Земельні сервітути для потреб користування надрами

Анотація

У статті здійснено комплексний науково-теоретичний аналіз правової природи земельного сервітуту для потреб надрокористування в системі речових прав на чуже майно. Досліджено еволюцію інституту сервітуту від його витоків у римському праві до сучасного нормативного закріплення в національному законодавстві України. Визначено міжгалузевий характер правового регулювання земельно-сервітутних відносин, що формується на основі взаємодії положень Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України та спеціального законодавства у сфері користування надрами.

Обґрунтовано доцільність розгляду земельного сервітуту для потреб надрокористування в об’єктивному значенні як системи правових норм, що регламентують порядок встановлення, здійснення та припинення права обмеженого користування чужою земельною ділянкою з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим їх видобуванням та (або) видобування корисних копалин, а також будівництва та розміщення споруд/об’єктів, пов’язаних із цією діяльністю.

Виокремлено специфічні ознаки такого сервітуту, зокрема його строковий характер, похідність від спеціального дозволу на користування надрами, можливість автоматичного продовження строку дії, а також поєднання приватноправових і публічно-правових елементів у його змісті.

Виявлено окремі прогалини та колізії нормативного регулювання, що зумовлюють необхідність подальшого вдосконалення законодавства з метою забезпечення узгодженості земельних та природноресурсних норм, а також підвищення ефективності правозастосування.