Судовий контроль за дискреційними повноваженнями органів публічної адміністрації в адміністративному судочинстві України

Анотація

У статті досліджено проблему судового контролю за дискреційними повноваженнями органів публічної адміністрації в адміністративному судочинстві України. Розкрито доктринальну природу дискреції як адміністративного розсуду, що передбачає можливість суб’єкта владних повноважень самостійно обирати один із законних варіантів рішення або дій залежно від конкретних обставин. Виокремлено три основні види дискреції: щодо рішення чи дії, щодо варіанту рішення та щодо способу дії. Проаналізовано нормативну рамку судового контролю, визначену Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема десять критеріїв перевірки рішень суб’єктів владних повноважень, серед яких: законність, обґрунтованість, безсторонність, добросовісність, розсудливість, пропорційність, своєчасність та інші. Досліджено вплив Закону «Про адміністративну процедуру» (2022) на стандарти судової перевірки дискреційних рішень, зокрема доповнення контролю законності перевіркою дотримання принципів адміністративної процедури. Здійснено порівняльний аналіз моделей інтенсивності судового контролю: від маргінального (Wednesbury-стандарт в англосаксонській традиції) до повного перегляду (pleine juridiction у континентальній системі), визначено особливості української моделі, яка поєднує елементи обох підходів та поступово рухається до розширення глибини перевірки. Розглянуто європейські стандарти контролю дискреції, зокрема Рекомендацію Ради Європи CM/Rec(2007)7 про належне врядування, практику Європейського суду з прав людини та Суду ЄС щодо застосування тесту пропорційності. Окрему увагу приділено проблемам реалізації дискреційних повноважень в умовах воєнного стану в Україні, де розширення повноважень військових адміністрацій створює додаткові ризики для прав і свобод людини. Обґрунтовано, що оптимальна модель судового контролю передбачає збалансований підхід: перевірку мотивованості дискреційного вибору, дотримання принципів пропорційності та мети надання повноваження, захист основних прав людини. Зроблено висновок, що навіть в умовах воєнного стану стандарт судової перевірки не повинен послаблюватися, оскільки саме тоді верховенство права потребує найретельнішого дотримання.