Правове регулювання свободи руху капіталу між Європейським Союзом та Сінгапуром

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз правового регулювання свободи руху капіталу у відносинах між Європейським Союзом (ЄС) та Республікою Сінгапур. Актуальність дослідження зумовлена поглибленням економічної взаємозалежності держав в умовах глобалізації, роллю Сінгапуру як одного з провідних економічних партнерів ЄС у Південно-Східній Азії та активізацією євроінтеграційних процесів в Україні. У процесі дослідження були застосовані, зокрема такі методи: порівняльно-правовий, формально-юридичний та системний аналіз актів первинного й вторинного права ЄС, а також чинних міжнародних угод ЄС.

У роботі проаналізовано багаторівневу систему правового регулювання у цій сфері, що охоплює: (1) положення первинного права ЄС (зокрема, ст. 63 Договору про функціонування Європейського Союзу); (2) норми вторинного права (Регламент (ЄС) № 1219/2012 Європейського Парламенту та Ради від 12 грудня 2012 р. про встановлення перехідних положень для двосторонніх інвестиційних угод між державами-членами та третіми країнами; Регламент (ЄС) 2019/452 Європейського Парламенту та Ради від 19 березня 2019 р. про встановлення рамок для cкринінгу прямих іноземних інвестицій у Союз); (3) міжнародні угоди ЄС із Республікою Сінгапур (Угоду про вільну торгівлю та Угоду про захист інвестицій); (4) чинні двосторонні інвестиційні договори держав-членів із Сінгапуром.

Особливу увагу приділено значенню Висновку 2/15 Суду ЄС від 16 травня 2017 р., який окреслив межі компетенції ЄС та зумовив поділ початково єдиного договірного пакета на торговельну та інвестиційну частини. Проаналізовано ключові норми Угоди про вільну торгівлю між ЄС та Сінгапуром, які стосуються свободи руху капіталу та її допустимих обмежень (винятків), а також положення відповідної Угоди про захист інвестицій щодо стандартів захисту інвесторів та свободи переказів, пов’язаних з охопленими угодою інвестиціями. У висновках констатовано, що правовий режим свободи руху капіталу у відносинах ЄС–Сінгапур ґрунтується на моделі контрольованої лібералізації, яка поєднує відкритість з механізмами захисту публічних інтересів. Еволюція цього режиму відображає перехід від фрагментованого міждержавного регулювання до уніфікованої договірної моделі на рівні ЄС.