Російсько-українські відносини у поглядах Богдана Гаврилишина

Анотація

Актуальність дослідження полягає у тому, що інтелектуальне  осмислення російсько-українських стосунків протягом 1991–2014 рр., до анексії Криму, і надалі може бути важливим  чинником до формування  стабільності  в Європі після завершення війни. Метою  роботи  є дослідити та проаналізувати  російсько-українські відносини у поглядах українського вченого з діаспори Богдана Гаврилишина (1926–2016), виділити прогнозовані ним шляхи розвитку цих міждержавних стосунків та пошук найбільш оптимального з них. Методологічною основою статті виступили принципи об’єктивності, всебічності, історизму і наступності. У роботі використано методи аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний, ретроспективний, метод типології, метод порівняння та зіставлення інформації з різних джерел. Результати показали, що науковець приділяв осмисленню російсько-українським стосунків значну увагу. Бачив у глобалізації шанс для України та Росії трансформувати свої суспільства у значно кращі. Проте за умови, що ці дві сусідні держави, маючи доволі багато спільного, йшли б в майбутнє паралельно, рівноправно, згармонізовано, а не з Україною в ролі меншого та залежного брата. Висновки  свідчать, що інтелектуальні напрацювання Богдана Гаврилишина в аналізі відносин росії та України мають актуальність і сьогодні. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання для розробки стратегії післявоєнних російсько-українських стосунків. Оптимальний шлях для батьківщини вчений вбачав в активній євроінтеграції та майбутньому членстві в Європейському Союзі. Для росії варто було б іти соціально зорієнтованою дорогою: здійснити комплексну політичну та соціально-економічну трансформацію, яка б забезпечила рівність у правах і пристойний рівень життя людей за прикладом  скандинавських країн. Росія має наблизитись до ЄС, але не вступити до нього, бо є завеликою.