Президентські інтерпретації давнього політичного вибору

Анотація

Метою статті є аналіз однієї з найгостріших багаторічних проблем міжнародного співробітництва в контексті євроатлантичного курсу України щодо гарантування її безпеки після добровільної відмови від статусу ядерної держави. Завданням є вивчення проблеми через призму її інтерпретацій ключовими акторами у вищих ешелонах влади, а саме президентами України, еволюцію їхніх трактувань політичного рішення щодо ядерного роззброєння України, роль і наслідки якого вже понад три десятиліття залишаються важливою та дискусійною темою світової політики.

Головний сенс декларованих Будапештським меморандумом (1994) гарантій безпеки незмінно залишається до цього часу актуальним і нерозв’язним, хоча протягом цього змінилися шість президентів України та один в. о. президента. Жоден з них не обминув цієї проблеми.Більшість з них кілька разів змінювали свої погляди та давали суперечливі оцінки меморандуму, жорстко критикуючи невизначеність гарантій безпеки та вважаючи відмову від ядерної зброї помилкою, хоча всі визнавали, що відновлення ядерного статусу України є нереальним. Спроби зміни тексту Меморандуму або створення нового юридично зобов'язуючого міжнародного документу не отримали згоди інших держав - підписантів. Доведено, що інтерпретації Будапештського меморандуму мають нелінійний характер і розвиваються хвилеподібно, проходячи через послідовні фази переосмислення. Періодично з’являючись в інформаційному просторі, вони стають приводом для політичних дискусій та політологічних досліджень.

Дослідження дискурсивної парадигми президентських інтерпретацій щодо гарантій безпеки показує, що кожне чергове повернення дискусії з цього питання в інформаційне та політичне середовище часом має значно більший суспільний резонанс і політичні наслідки, ніж його первинна актуалізація. Кожен наступний етап зміщував акценти ідеологічного оновленняна бік зростання радикалізму, все більш жорсткіших оцінок і, нарешті, до радикальної трансформації та перетворення символу миротворчого акту всесвітнього масштабу до стратегічної помилки української влади та необхідності термінового вступу до НАТО або розміщення в Україні їхніх військ з ядерною зброєю (за класичною схемою діалектичного перетворення явища у його протилежність).

Дослідження базується на поєднанні якісних методів аналізу. Основним є діахронічний дискурс – аналіз, який дозволяє виявити зміну семантичних акцентів у трактуванні значення та смислів Будапештського меморандуму. У межах цього підходу аналізуються публічні виступи політичних лідерів, офіційні документи, аналітичні матеріали та медійні тексти.