Дискреційні повноваження прокурора: поняття, межі та механізми контролю

Анотація

Дане авторське дослідження спрямоване на комплексний аналіз сутності дискреційних повноважень прокурора у процесі реформування системи правосуддя.

Мета роботи –  комплексне теоретичне обґрунтування природи дискреційних повноважень прокурора та розробка прикладних рекомендацій щодо встановлення їхніх меж і вдосконалення контрольних механізмів.

Дане дослідження спрямоване на зменшення рівня правової невизначеності у питаннях, які стосуються прокурорського розсуду. Їх вирішення критично важливе для забезпечення принципу верховенства права. Досягнення мети можливе тільки у разі виконання завдань, зокрема: дослідити основні теоретичні аспекти поняття прокурорського розсуду; визначити функції та межі; обґрунтувати ефективність контрольних механізмів, які сприяють  запобіганню зловживанням своїми повноваженнями; визначити рівень балансу між оперативністю прийняття рішень та законністю.

Наукова новизна дослідження полягає у формуванні системи якісних індикаторів оцінки законності прокурорського розсуду як складової концепції «керованої дискреції». Запропоновано трирівневу модель контролю, що об’єднує внутрішньовідомчий нагляд, судовий контроль і громадський моніторинг. Уперше обґрунтовано доцільність застосування цифрових технологій для автоматичного аналізу дискреційних рішень, що сприятиме підвищенню прозорості, зниженню корупційних ризиків і забезпеченню верховенства права.

Методи. Дослідження охоплює сукупність загальнонаукових та спеціальних методів пізнання. У роботі використано системно-структурний підхід для детермінації місця дискреції у структурі процесуального статусу прокурора. Порівняльно-правовий метод дозволив зіставити вітчизняну практику реалізації розсуду із досвідом держав континентальної та англо-американської правових систем. За допомогою формально-логічного методу уточнено базові поняття, зокрема дефініцію «межі дискреції». Використано аналіз для інтерпретації норм кримінального процесуального законодавства щодо повноважень прокурора на різних стадіях провадження.

Результати. У ході дослідження доведено, що дискреційні повноваження – це елемент професійної діяльності прокурора, який забезпечує індивідуальний підхід до кожної справи. Визначено, що межі прокурорського розсуду окреслені не лише нормами позитивного права, а й принципами верховенства права та справедливості. Обґрунтовано класифікацію меж дискреції. Зокрема їх можна поділити на законодавчі обмеження (зовнішні) та етичні і професійні стандарти (внутрішні). На шляху до реалізації права на укладення угод про визнання винуватості виявлено додаткові обставини для закриття кримінальних проваджень за нереабілітуючими обставинами. З’ясовано, що розширення дискреції має супроводжуватися посиленням відповідальності та прозорими процедурами.

Висновки. Оптимізація контролю за дискреційними рішеннями прокурора повинна базуватися на трирівневій системі. Вона включає у себе: внутрішньовідомчий нагляд, судовий контроль, громадський моніторинг. Підкреслено необхідність впровадження чітких критеріїв оцінки обґрунтованості дискреційних актів, які мінімізують корупційні ризики. Запропоновано внесення змін до галузевого законодавства з метою деталізації процедур оскарження рішень, прийнятих на підставі вільного розсуду. Встановлено, що ефективність механізмів контролю стає запорукою забезпечення прав учасників кримінального провадження та підвищення рівня довіри суспільства до інституту прокуратури.