Інституційна трансформація вищої освіти країн-кандидатів на вступ до ЄС: досвід для України

Анотація

У сучасних умовах набуття Україною кандидатського статусу та завершення двостороннього скринінгу відповідності українського законодавства acquis ЄС у 2025 році особливої актуальності набуває проблема інституційної трансформації вищої освіти як елементу успішної євроінтеграції. Метою статті є визначення ключових інституційних механізмів трансформації вищої освіти на кандидатському та допереговорному етапах на основі порівняльного аналізу досвіду Польщі, Болгарії, Хорватії, Молдови та Грузії та формулювання рекомендацій для України. Фокус на вищій освіті обумовлений тим, що саме цей сектор є предметом Глави 26 переговорних розділів acquis ЄС та має найбільш розвинуту архітектуру євроінтеграційних інститутів – від Болонського процесу до ЄПВО та EQAR. Методологічну основу становлять порівняльний інституційний аналіз, кількісний аналіз хронологічних інтервалів та систематичний аналіз звітів зовнішнього оцінювання ENQA із якісним кодуванням. У результаті дослідження встановлено, що успішна інституційна трансформація вищої освіти вимагає не лише формальної законодавчої відповідності, а й субстантивної зміни культури врядування та підзвітності. Аналіз звітів ENQA виявив три емпіричні закономірності: незалежність агенції є найбільш системно вразливим стандартом, ресурсна спроможність  демонструє нелінійну динаміку незалежно від обсягу фінансування, а процедурні стандарти досягаються легше, ніж стандарти, що потребують субстантивних інституційних змін. Визначено пріоритети для України: повне членство НАЗЯВО в ENQA та включення до EQAR, перехід до результатоорієнтованого фінансування та законодавче закріплення фінансової автономії агенції, використання воєнної відбудови як каталізатора інституційної модернізації. Інституційна трансформація вищої освіти є стратегічним, а не технічним виміром євроінтеграції України.