Концептуальні засади адміністративно-правового механізму компенсації шкоди, завданої збройною агресією проти України: система спеціальних принципів

Анотація

Мета. Метою статті є з’ясування змісту і специфіку спеціальних принципів, на яких ґрунтується діяльність органів публічної влади у сфері відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України, та встановити їхню роль у формуванні ефективного адміністративно-правового механізму компенсації.

Методи. Методологічну основу дослідження становить поєднання системного аналізу, порівняльно-правового, формально-юридичного та структурно-функціонального методів. Сукупність цих методів дозволила виявити специфіку спеціальних принципів на тлі загальних засад адміністративно-правового регулювання, визначити їх змістовне наповнення та систематизувати за критерієм обсягу й специфіки правового впливу.

Результати. В результаті дослідження встановлено, що компенсаційна діяльність органів публічної влади в умовах збройного конфлікту та повоєнного відновлення не може ґрунтуватися виключно на загальних засадах адміністративно-правового регулювання, а потребує системи спеціальних принципів, що відображають особливості фіксації шкоди, оцінки збитків, розгляду заяв постраждалих та організації відновлення. Обґрунтовано виокремлення п’яти спеціальних принципів за критерієм функціональної відповідності окремим елементам компенсаційного циклу. Принцип пріоритетності інтересів постраждалих осіб задає людиноцентричний стандарт ухвалення рішень. Принцип документування формує доказову базу та забезпечує функціонування Державного реєстру пошкодженого та знищеного майна. Принцип реінтеграції постраждалих осіб орієнтує компенсацію на повноцінне відновлення соціального становища постраждалого. Принцип інституційної спроможності гарантує реальну реалізованість ухвалених рішень. Принцип «відновлювати краще, ніж було», концептуально закріплений у Сендайській рамковій програмі, задає стратегічний орієнтир відбудови. Виявлено п’ять прогалин у компенсаційному законодавстві, а саме обмеженість суб’єктного складу отримувачів, відсутність ієрархії засобів доказування, відсутність механізму міжвідомчої координації, недостатність стандартів інституційної спроможності комісій та відсутність нормативного закріплення принципу «відновлювати краще, ніж було».

Висновки. Виокремлені принципи утворюють цілісну концептуальну основу компенсаційного механізму, оскільки кожен із них має самостійне нормативне наповнення і водночас перебуває у системному зв’язку з іншими. Їхня сукупна реалізація є необхідною умовою трансформації права на компенсацію з формально закріпленої правової можливості на дієвий інструмент захисту постраждалих осіб, зміцнення довіри громадян до держави та формування стійкої моделі повоєнного розвитку України