Взаємодія органів публічної влади з громадськістю: історико-правовий аспект

Анотація

У представленому дослідженні здійснено комплексний історико-правовий аналіз проблематики підвищення ефективності взаємодії органів державної влади з громадськістю на основі узагальнення історичного досвіду, а також окреслено ключові тенденції трансформації цієї взаємодії у порівняльному аспекті з радянським періодом у контексті становлення та розвитку територіальних громад.

Встановлено, що система взаємовідносин між органами публічної влади та громадськістю виступає одним із визначальних індикаторів рівня суспільного розвитку, демократичності державного устрою та ефективності функціонування інститутів публічного управління. У межах теоретико-правового осмислення зазначеної проблематики обґрунтовано доцільність виокремлення двох базових моделей такої взаємодії: патерналістської та моделі соціального партнерства. Патерналістська модель притаманна переважно тоталітарним і авторитарним політичним режимам, тоді як модель соціального партнерства є характерною для демократичних держав, у яких забезпечується реальна участь громадян у процесах вироблення та реалізації публічної політики.

Доведено, що в умовах радянської політичної системи домінуючою практикою взаємодії органів влади з громадськістю було фактичне ігнорування громадської думки у процесі прийняття управлінських рішень або її формальна, імітаційна інкорпорація до управлінського процесу. Однією з характерних рис цього періоду також визначено нерозвиненість інституту місцевого самоврядування як самостійної форми публічної влади та відсутність належного нормативно-правового закріплення відповідної термінології у державно-правовому дискурсі.

Натомість у сучасний період, починаючи з 2014 року, в Україні відбувається суттєва трансформація системи публічної влади та її територіальної організації, що проявляється у процесах децентралізації та посиленні ролі територіальних громад. Відзначається формування якісно нового рівня відкритості, прозорості та підзвітності органів місцевого самоврядування, а також розширення форм безпосередньої участі громадян у виробленні та реалізації управлінських рішень, зокрема через інструменти партисипативної демократії та бюджетування участі.

Зазначено, що впровадження міжнародних та національних ініціатив, зокрема програм підтримки розвитку місцевого самоврядування, сприяє підвищенню інституційної спроможності територіальних громад, активізації громадянської участі та зміцненню механізмів взаємодії між владою і суспільством. У підсумку це створює передумови для утвердження демократичної моделі соціального партнерства та формування стійкого інституту громадянського суспільства в Україні.