Друге президентство Трампа і стратегічна автономія Європи

Анотація

У статті проведено аналіз того, як друге президентство Дональда Трампа вплинуло на «ціну» американського лідерства в євроатлантичному просторі, та що це означає для траєкторії європейської стратегічної автономії. Методологічно робота поєднує логіку складної взаємозалежності та м’якої сили з підходами «озброєної взаємозалежності» («weaponized interdependence») і мережевої влади, а також використовує двошарову модель довіри (специфічна проти загальної) для відстежування ефектів сигналів Білого дому на когезію НАТО. Джерельну базу становлять офіційні документи ЄС і НАТО, рецензовані дослідження трансатлантичної довіри та напрацювання з оборонно-промислової політики ЄС. Показано, що перехід до «коерсивної» логіки (тарифи, експортний контроль, умовні гарантії) справді генерує разові поступки, але одночасно підвищує для партнерів політичний ризик взаємодії зі США, стимулюючи відхід від долара і американських технологічних вузлів, множення мінілатералей та «клубних» форматів поза Вашингтоном. Накопичення ударів по специфічній довірі поступово «просідає» в площину загальної довіри, що ускладнює мобілізацію коаліцій і підвищує витрати стримування у кризах. На цьому тлі стратегічна автономія в Європі еволюціонує від політичного гасла до практичного «полісу страхування»: замість від’єднання — розширення сумісних спроможностей у боєприпасах, ППО/ПРО, ISR, логістиці та спільному виробництві, вбудованих у планування і стандарти НАТО. Наукова новизна полягає в інтеграції мережевих підходів до влади з операціоналізацією довіри як стратегічного ресурсу, який можна швидко витратити, але неможливо швидко відновити. Автор доходить висновку, що найменш витратна траєкторія для обох берегів Атлантики — зробити примус винятком із чіткими союзницькими запобіжниками та планово відновлювати привабливість; інакше порядок зберігатиметься, але з густішим тертям і тоншою центральністю США.