Особливості нормативно-правового регулювання рієлторської діяльності в Україні

Анотація

Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі ринку нерухомості в економіці України, ускладненням договірних відносин та посиленням участі посередників у здійсненні операцій із нерухомістю в умовах відсутності комплексного нормативно-правового регулювання рієлторської діяльності. Фрагментарність правового поля, тінізація окремих сегментів ринку, інформаційна асиметрія та зростання правових ризиків для споживачів зумовлюють необхідність формування цілісної регуляторної моделі.

Метою статті є дослідження особливостей нормативно-правового регулювання рієлторської діяльності в Україні, виявлення основних проблем його функціонування та обґрунтування напрямів удосконалення з урахуванням зарубіжного досвіду.

Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Зокрема, аналіз і синтез застосовувано для узагальнення підходів до правового регулювання; порівняльно-правовий метод – для дослідження моделей регулювання в країнах Європи; статистичний аналіз – для оцінювання динаміки розвитку ринку нерухомості; системний підхід – для обґрунтування комплексної моделі нормативного впливу.

У результаті дослідження схарактеризовано еволюцію нормативно-правового забезпечення рієлторської діяльності в Україні та встановлено його фрагментарний характер. Систематизовано основні проблеми регулювання, пов’язані з невизначеністю правового статусу рієлтора, відсутністю уніфікованих стандартів діяльності, тінізацією ринку та обмеженістю механізмів відповідальності. На основі аналізу інституційних характеристик ринку нерухомості та дисбалансів попиту й пропозиції обґрунтовано необхідність нормативного втручання. Порівняльний аналіз європейських моделей регулювання дозволив визначити ефективні інструменти правового впливу, зокрема професійний допуск, стандартизацію діяльності, страхування відповідальності та механізми захисту споживачів. Запропоновано напрями вдосконалення нормативно-правового регулювання, що передбачають формування збалансованої моделі, орієнтованої на забезпечення прозорості ринку, підвищення якості послуг і недопущення монополізації.

У висновках обґрунтовано необхідність формування комплексного правового акта, спрямованого на визначення статусу рієлтора, стандартизацію професійної діяльності та забезпечення ефективних механізмів відповідальності з урахуванням цифровізації ринку й захисту прав споживачів.