Зарубіжний досвід запобігання хуліганству, що вчиняється дітьми

Анотація

У статті здійснено комплексне кримінологічне та порівняльно-правове дослідження зарубіжного досвіду запобігання хуліганству, що вчиняється дітьми. Обґрунтовано, що дитяче хуліганство є однією з найбільш поширених форм девіантної поведінки неповнолітніх, яка негативно впливає на стан громадського порядку, формування особистості дитини, рівень підліткової злочинності та загальну криміногенну ситуацію в державі. Визначено, що сучасні прояви хуліганської поведінки дітей характеризуються підвищеним рівнем агресивності, жорстокості, демонстративного нехтування соціальними нормами та нерідко супроводжуються булінгом, насильством, вандалізмом, використанням інформаційних технологій для приниження інших осіб і вчиненням групових антисоціальних дій.

Наголошено, що проблема дитячого хуліганства особливо актуалізується в умовах соціальної нестабільності, економічних труднощів, кризи сімейного виховання, поширення негативного інформаційного впливу та воєнного стану. Встановлено, що збройна агресія проти України суттєво вплинула на психоемоційний стан дітей, сприяла зростанню рівня тривожності, агресії, соціальної дезадаптації та поширенню девіантної поведінки серед неповнолітніх. У зв’язку з цим особливого значення набуває вивчення міжнародного досвіду профілактики дитячої злочинності та можливостей його адаптації до українських реалій.

Проаналізовано основні моделі запобігання дитячому хуліганству, що застосовуються у країнах Європейського Союзу, США, Канаді та Японії. Визначено, що у більшості розвинених держав пріоритетним є превентивний та соціально-виховний підхід, спрямований на раннє виявлення дітей групи ризику, мінімізацію кримінальної репресії та забезпечення ресоціалізації неповнолітніх. Значна увага приділяється діяльності ювенальної поліції, міжвідомчій взаємодії, системі шкільної медіації, програмам психологічної підтримки, наставництва та відновного правосуддя.

Встановлено, що ефективність профілактики хуліганства серед дітей забезпечується лише за умови комплексного поєднання правових, соціальних, психологічних, педагогічних та організаційних заходів. Обґрунтовано доцільність удосконалення системи ювенальної превенції в Україні шляхом посилення ролі школи та сім’ї у формуванні правосвідомої поведінки дітей, розвитку програм соціальної адаптації неповнолітніх, впровадження механізмів медіації, розширення психологічної допомоги дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах, а також підвищення ефективності взаємодії між правоохоронними органами, освітніми установами та соціальними службами.