Концепція субсидіарної суб’єктності інститутів громадянського суспільства у кримінологічній політиці

Анотація

У статті обґрунтовано концепцію субсидіарної суб’єктності інститутів громадянського суспільства як позитивно-визначеного четвертого типу у класифікації суб’єктів кримінологічної політики. Актуальність дослідження зумовлена структурною трансформацією участі інститутів громадянського суспільства у протидії злочинності в Україні в умовах повномасштабної збройної агресії рф 2022 року та одночасного запуску переговорного процесу про членство України у Європейському Союзі. Тричленна класифікація суб’єктів кримінологічної політики (формування / реалізації / сприяння), запропонована у мирному контексті 2021 р., не охоплює усього функціонального обсягу, у якому інститути громадянського суспільства тимчасово приймають на себе виконання кримінологічних функцій держави в умовах її об’єктивної неспроможності їх ефективно реалізувати. Мета статті — обґрунтувати концепцію субсидіарної суб’єктності як самостійного теоретичного утворення, що доповнює тричленну рамку без її скасування. Методологічну основу дослідження складають структурно-функціональний, формально-юридичний та порівняльно-правовий методи; ключовим методологічним кроком є аналогічна інверсія принципу субсидіарності з вертикально-компетенційної площини установчого права Європейського Союзу (ст. 5(3) Договору про Європейський Союз) та функціонально-зобов’язальної площини вітчизняного цивільного права (ст. 619 Цивільного кодексу України) у горизонтально-функціональну площину відносин держави та інститутів громадянського суспільства. Аналогічний крок захищено трьома самостійними аргументами — структурною спорідненістю трьох конструкцій, доктринальним прецедентом sussidiarietà orizzontale, на прикладі ст. 118.4 Конституції Італії в редакції 2001 р. і функціональною релевантністю проблеми. Результати дослідження. Запропоновано робоче визначення концепту та сформульовано чотири його операційні ознаки — кондиційність активації, часовість, додатковість (а не дублювальність), імпліцитна реверсивність. Здійснено демаркацію щодо часткових концептуальних попередників — М. Ждана, Д. Сіклярі, І. Данилюка, М. Віхляєва і Ю. Пилипенка, П. Де Герта і І. Вечорек, — кожен з яких робить респектабельний частковий крок, проте повний синтез горизонтальної модальності з кримінологічно-політичним предметом і з категорією суб’єктності здійснюється вперше. Висновки. Концепт субсидіарної суб’єктності становить позитивно-визначений четвертий тип у класифікації суб’єктів кримінологічної політики, не зводиться ані до екстенсії наявних типів, ані до прямого запозичення європейського принципу субсидіарності й утворює методологічну рамку для подальших досліджень функціональних режимів участі інститутів громадянського суспільства у кримінологічній політиці.