Культурна спадщина в безпековому дискурсі: сек'юритизація як механізм зміцнення міжнародної суб'єктності

Анотація

Дана стаття присвячена комплексному аналізу ролі культурної спадщини у сучасному безпековому просторі. Загальносвітовий рівень зацікавленості людства у збереженні культурного різноманіття призводить до посилення інтересу і щодо конкретних випадків, коли спадщина може зазнати шкоди під час конфліктів – Україна, Ірак, М'янма, Судан тощо. З’являється нагальний суспільний запит щодо захисту пам'яток під час ведення бойових дій, що спирається на визначення місця культури як елементу безпеки. Відповідний медійний та науковий інтерес до збереження акторами міжнародних відносин конкретних цінних об'єктів культури визначає й потребу у теоретизації засобів використання культурного надбання у зовнішньополітичній діяльності держав та в рамках їх об'єднань.

Методологічну основу дослідження становить поєднання загальнонаукових та спеціальних методів. Для виявлення та аналізу шляхів конструювання таких загроз (лексика, процедурні особливості, практики) використано якісні методи. Застосовано інституційний аналіз для визначення ролі міжнародних організацій у процесі сек'юритизації та здобутті акторами інструментів впливу в міжнародних відносинах.

 У ході дослідження встановлено, що значення культурної спадщини у безпековому просторі продовжує зростати в умовах збільшення гібридних загроз. У відповідності до конструктивістського підходу, відбувається політизація переходу від гуманітарного трактування до стратегічного – через визначення загроз для конкретних пам'яток та культури загалом. Окремо також варто зауважити актуальне питання коректності використання емоційно забарвленої термінології в роботах на тематику секюритизації.

Доведено, що успішна сек’юритизація посилює зовнішньополітичну суб’єктність держави у міжнародних відносинах. Також показано, як саме повномасштабна війна в Україні призвела до комплексного захисту вітчизняного культурного надбання при взаємодії внутрішніх та зовнішніх акторів.