Процесуальні особливості обмеження свободи мирних зібрань в адміністративному судочинстві

Анотація

Метою статті є комплексне дослідження правових та процесуальних механізмів встановлення обмежень на реалізацію свободи мирних зібрань в адміністративному судочинстві України з урахуванням конституційних гарантій, вимог Кодексу адміністративного судочинства та сучасної судової практики. У роботі застосовано системно‑структурний, формально‑юридичний та порівняльно‑правовий методи, що дозволило проаналізувати нормативні засади обмеження свободи зібрань, визначити особливості процесуального порядку розгляду позовів органів влади, а також виявити ключові проблеми правозастосування. Особлива увага приділена аналізу судових рішень, які демонструють підходи судів до оцінки реальності загрози, пропорційності втручання та застосування найменш обтяжливих заходів. Результати дослідження показують, що чинне регулювання забезпечує базові гарантії свободи зібрань, однак залишається фрагментарним і не повністю адаптованим до сучасних викликів, зокрема пов’язаних із воєнним станом, діяльністю військових адміністрацій та необхідністю оперативного реагування на ризики для публічної безпеки. Встановлено, що судова практика відіграє ключову роль у формуванні стандартів обмеження свободи зібрань, компенсуючи відсутність спеціального закону та забезпечуючи застосування принципів пропорційності, необхідності та мінімального втручання. У статті обґрунтовано, що подальший розвиток правового регулювання має бути спрямований на ухвалення спеціального закону про мирні зібрання, уточнення процесуальних строків, удосконалення стандартів доказування та запровадження механізмів досудової комунікації між організаторами та органами влади. Зроблено висновок, що комплексне вдосконалення нормативної бази та узгодження судової практики сприятимуть підвищенню рівня захисту конституційних прав і забезпеченню балансу між свободою зібрань та публічними інтересами.