Проблеми тлумачення і застосування кримінально-правової заборони незаконного збагачення в Україні

Анотація

Метою статті є висвітлення проблемних аспектів кримінально-правової характеристики незаконного збагачення і висунення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення практики застосування чинного кримінального закону. Методика включає комплексний аналіз положень чинного кримінального закону України, матеріалів практики його застосування, практики Європейського суду з прав людини, наукових джерел, а також формулювання авторських висновків і рекомендацій. Під час дослідження використано такі методи наукового пізнання, як логіко-семантичний, формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий, моделювання. За результатами проведеного дослідження з’ясовано: ступінь узгодженості кримінально-правової заборони, присвяченої відповідальності за незаконне збагачення, та практики її застосування із принципами кримінального права; особливості кримінально-правової оцінки опосередкованого незаконного збагачення; неможливість співучасті загального суб’єкта кримінального правопорушення у такому збагаченні. Висновки. Встановлено, що кримінально-правова заборона щодо незаконного збагачення, хоч і ґрунтується на презумпції корупційного походження статків особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, фактично допускає кримінальну відповідальність і в разі набуття активів не корупційним шляхом. Доведено, що при застосуванні цієї заборони слід виходити з того, що протиправна поведінка, яка призводить до незаконного збагачення, є поведінкою виключно відповідного суб’єкта, а не інших осіб (зокрема, близьких). Показано, що інше тлумачення суперечитиме принципу особистої кримінальної відповідальності. Аргументовано, що факт опосередкованого набуття активів має встановлюватися за стандартом доказування «поза розумним сумнівом», відмінним від стандарту «переваги доказів» («балансу імовірностей»), який застосовується у справах про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави. Доведено необґрунтованість кваліфікації поведінки загального суб’єкта за ч. 5 ст. 27, ст. 368-5 КК України як пособництва опосередкованому незаконному збагаченню.