Ліцензійні договори: стратегії використання об’єктів права інтелектуальної власності

Анотація

Швидка еволюція цифрової економіки суттєво збільшила потенціал для розробки продуктів, що відносяться до об’єктів права інтелектуальної власності, а також забезпечила сприятливі умови для їх подальшого використання на основі ліцензійних договорів.

Метою статті є розробка рекомендацій щодо використання ліцензійних договорів для ефективної комерціалізації об’єктів права інтелектуальної власності в умовах цифрової економіки України.

Ліцензійний договір є універсальним інструментом, що дозволяє інноваційним підприємствам зберігати контроль над об’єктами права інтелектуальної власності, максимізувати дохід та мінімізувати ризики.

У статті встановлено дуалістичну природу ліцензійного договору як самостійного договірного типу на перетині Загальної та Особливої частин цивільного права з пріоритетом спеціальних імперативних норм. Виявлено суттєву диференціацію регулювання ліцензійних договорів залежно від виду об’єкта права інтелектуальної власності. Класифіковано види ліцензій на виключну, одиничну, невиключну, відкриту, субліцензію, крос-ліцензію, патентні пули та SaaS/on-premise тощо з обґрунтуванням критеріїв вибору за об’єктом права інтелектуальної власності, стадією життєвого циклу продукту, розміром ринку та бізнес-цілями. Розроблено гібридну поетапну стратегію ліцензування, механізми мінімізації ризиків і матричний алгоритм вибору оптимальної моделі комерціалізації.

Запропоновані рекомендації забезпечать системне управління результатами права інтелектуальної власності, підвищають інвестиційну привабливість та конкурентоспроможність українських розробок на глобальному ринку. Перспективним напрямом подальших досліджень є адаптація ліцензійних стратегій до генеративного штучного інтелекту, Big Data та імплементації Директиви ЄС 2019/790 в національне законодавство з урахуванням емпіричних даних про ефективність різних моделей у поствоєнному відновленні економіки.