Референдум як форма народовладдя: особливості правового регулювання, проблеми реалізації, обмеження в умовах воєнного стану

Анотація

Метою статті є комплексний конституційно-правовий аналіз інституту референдуму як форми безпосереднього народовладдя, зосереджений на особливостях його організації і проведення в умовах дії правового режиму воєнного стану. Дослідження спрямоване на виявлення конституційно-правових обмежень, ризиків, а також можливих моделей адаптації механізмів прямої демократії в умовах збройної агресії, а також на формулювання пропозицій щодо удосконалення правового регулювання референдумів в Україні.

Методологічну основу становлять загальнонаукові та спеціально-юридичні методи: формально-юридичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, метод аналізу і синтезу, а також методи тлумачення норм Конституції та законодавства. Порівняльне дослідження здійснюється шляхом аналізу правових систем Швейцарії, Франції, Ізраїлю, Естонії та Великобританії з метою виявлення й виокремлення моделей реагування демократичних держав на виклики безпеки під час вирішення питань шляхом прямої демократії.

Результати дослідження свідчать, що всеукраїнський референдум має достатньо повне правове регулювання, гармонізоване з європейськими стандартами. Водночас, правовий режим місцевого референдуму перебуває в стані нормативної невизначеності через відсутність спеціального закону, що унеможливлює реалізацію конституційного права територіальних громад. Доведено, що проведення референдумів під час воєнного стану суперечить як національним гарантіям прав людини і принципам виборчого права, так і базовим міжнародним стандартам свободи волевиявлення.

Наукова новизна полягає у тому, що у проведеному дослідженні вперше на основі комплексного аналізу українського законодавства та міжнародних стандартів обґрунтовується наявність нормативної суперечності між Конституцією України та Законом «Про правовий режим воєнного стану» щодо проведення референдумів. Запропоновано авторську класифікацію моделей реагування демократичних держав на загрози безпеці в контексті прямої демократії. Визначені ключові критерії легітимності референдуму в умовах війни та запропоновано концептуальні підходи до конституційно-правового забезпечення місцевих референдумів у післявоєнний період. На основі аналізу зарубіжного досвіду обґрунтовано доцільність автоматичного відтермінування або заборони референдумів у період дії воєнного стану, а також необхідність забезпечення чітких процедурних запобіжників на повоєнний період.

Практична цінність полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані у нормотворчій діяльності, зокрема, під час розробки проєкту закону про місцевий референдум та внесення змін до законодавства про правовий режим воєнного стану. Запропоновані процедури і запобіжники становлять основу для вдосконалення механізмів народовладдя та забезпечення безперервності демократичних процесів у перехідний та повоєнний періоди.

Отримані висновки дозволяють запропонувати рекомендації щодо вдосконалення законодавства України у сфері народовладдя та забезпечення безперервності демократичних процедур після закінчення воєнного стану.