Загальносоціальні заходи запобігання насильницькому зникненню

Анотація

У статті здійснено комплексне теоретико-правове та кримінологічне дослідження загальносоціальних заходів запобігання насильницькому зникненню як одній із найбільш небезпечних форм грубого порушення прав людини. Обґрунтовано, що насильницьке зникнення має багатовимірну правову природу, оскільки посягає одночасно на право на життя, свободу та особисту недоторканність, заборону катувань, право на справедливий суд і правосуб’єктність особи. Наголошено, що в умовах збройного конфлікту, тимчасової окупації частини території держави та ослаблення інституційного контролю ризики вчинення таких діянь істотно зростають, що зумовлює необхідність формування системної державної політики їх попередження.

На підставі аналізу міжнародно-правових стандартів, зокрема положень Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень, визначено зміст поняття «насильницьке зникнення» та окреслено його ключові ознаки. Доведено, що поряд із кримінально-правовою протидією особливого значення набувають саме загальносоціальні заходи, спрямовані на усунення детермінант цього явища. Розкрито сутність загальносоціального запобігання як системи політичних, правових, соціально-економічних, інституційних, освітніх та інформаційних заходів, спрямованих на формування безпечного соціального середовища, зміцнення демократичних інститутів і забезпечення верховенства права. Проаналізовано їх зміст та механізми реалізації в умовах сучасних викликів для України. Аргументовано, що ефективність запобігання насильницьким зникненням безпосередньо залежить від рівня прозорості діяльності органів державної влади, наявності дієвого парламентського й громадського контролю, незалежності судової влади, функціонування національного превентивного механізму та розвитку громадянського суспільства.

Сформульовано висновок про те, що загальносоціальні заходи мають фундаментальний характер у системі протидії насильницьким зникненням, оскільки створюють базові гарантії недопущення системних порушень прав людини. Обґрунтовано необхідність інтегрованого підходу до формування державної політики України у цій сфері з урахуванням умов збройної агресії та потреб післяконфліктної відбудови.