Деконструкція «гарантій безпеки» у міжнародних відносинах на прикладі України

Анотація

У статті здійснено деконструкцію онтологічного статусу «гарантій безпеки» в сучасних міжнародних відносинах на прикладі трансформації зовнішньополітичної стратегії України після повномасштабного вторгнення РФ у 2022 р. Дослідження базується на епістемологічному осмисленні процесів деактуалізації традиційної нормативної очевидності класичних моделей блокового залучення та виводить аналіз у площину стратегічної інструменталізації безпекової вразливості. Обґрунтовано, що в умовах функціональної вичерпності вестфальських інститутів Україна трансформувалася з пасивного реципієнта безпеки у проактивного суб’єкта безпекової політики, який, завдяки інституційній гнучкості, генерує нові формати міжнародних взаємодій.

Особливу увагу приділено аналізу переходу від телеології членства України в НАТО до процедурного алгоритму гарантування безпеки, втіленого у концепції мережевого накопичення спроможностей. Власне «Київський безпековий пакт» та подальша розбудова системи пролонгованих двосторонніх угод розглядаються як альтернативна інфраструктура функціональної інтеграції. Доведено, що концепт стримування в новому безпековому дискурсі набуває форми кумулятивної перформативності: ефективність зобов’язань позірно забезпечується не автоматизмом військової відповіді, а «ефектом щільності» інституційних зв’язків, що створює критичні репутаційні та матеріальні втрати для агресора.

Зроблено висновок про гнучкість міжнародних інститутів, які під тиском екзистенційних викликів зазнають радикальної реконфігурації. Український кейс проблематизує застарілі бінарні протиставлення (членство vs позаблоковість), пропонуючи натомість «спектральне» розуміння безпекової інтеграції, що передбачає існування проміжних форм глибокої кооперації. Така дифузія ризиків та фрагментація глобального порядку засвідчують становлення нової безпекової раціональності державних акторів, у межах якої інституційна інновація стає іманентним способом забезпечення операційної стійкості держави в умовах глобальної турбулентності та ерозії колишніх стандартів колективної безпеки.