Судовий контроль як гарантія забезпечення прав, свобод та законних інтересів затриманої особи

Анотація

Судовий контроль традиційно розглядають як один із засобів забезпечення прав учасників кримінального провадження. Його нормативне підґрунтя в Україні має основою положення Конституції України, яка гарантує право кожного на свободу й особисту недоторканність, а також передбачає обов’язковість негайного судового контролю за будь-яким обмеженням свободи особи. Особливість судового контролю щодо затриманої особи полягає в його превентивному характері, тобто це такий процесуальний механізм, що не дозволяє здійснювати затримання без належних підстав і гарантій фіксації моменту фактичного позбавлення свободи. Коригувальний аспект виявляється в можливості суду оперативно втручатися в ситуації порушення прав затриманого, відновлювати їх та зобов’язувати органи досудового розслідування усунути виявлені порушення. Проте національне законодавство не містить вимог щодо обов’язкового судового контролю, який автоматично застосовували б до кожного факту затримання.

У статті досліджено сутність та форми судового контролю за дотриманням прав затриманих осіб. Проаналізовано проблематику формального підходу слідчих суддів до перевірки законності затримання без ухвали (стаття 208 КПК України). Сформульовано конкретні пропозиції щодо внесення змін до статей 303 та 304 КПК України з метою запровадження механізму автономного оскарження затримання. Мета дослідження полягає в аналізі теоретичних засад та практичних аспектів реалізації судового контролю як ключової процесуальної гарантії забезпечення прав і свобод особи під час затримання. Методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових та спеціальних юридичних методів, обраних відповідно до мети та завдань роботи. Діалектичний метод- дозволив розглянути судовий контроль у його розвитку: від конституційної декларації до практичного впровадження в кримінальний процес, виявивши суперечності між нормативним змістом статті 208 КПК України  та реальною судовою практикою. Порівняльно-правовий метод використано для зіставлення положень КПК України зі стандартами статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою ЄСПЛ. Формально-юридичний метод застосовано для аналізу змісту статті 303 та статті 304 КПК України з метою виявлення процесуальних прогалин у механізмі оскарження затримання.

Під час дослідження буде доведено неефективність існуючих механізмів оскарження затримання та виявлено прогалину в статті 303 КПК України, яка не передбачає права на пряме оскарження законності затримання до моменту звернення слідчого з клопотанням про запобіжний захід.