Трансформація української національної ідентичності в умовах повномасштабного вторгнення РФ

Анотація

У статті здійснено комплексне дослідження трансформації української національної ідентичності в умовах повномасштабного вторгнення Російської Федерації через аналіз взаємопов’язаних соціальних, політичних та символічних процесів, які визначають сучасну динаміку суспільної консолідації. Методологічну основу становить поєднання аналізу репрезентативних соціологічних даних Інституту соціології НАН України, Соціологічної групи «Рейтинг» та Центру Разумкова за 2021–2025 роки, порівняльно-аналітичного методу для простеження динаміки ідентичнісних показників у часовій перспективі, а також системного підходу до дослідження взаємодії між інституційними, соціальними та символічними чинниками трансформації. На основі аналізу соціологічних показників виявлено суттєву зміну самоідентифікації українців, що відображається у зростанні частки населення, яке ідентифікує себе як громадян України (89%). Показано, що паралельно відбулися масштабна добровільна дерусифікація мовного простору, деколонізація сакрального календаря та переосмислення символічного простору пам’яті, що супроводжувалися дистанціюванням від російського культурного впливу. Визначено ключові показники трансформації української національної ідентичності під час повномасштабної війни: регіональна конфігурація, зміни у державній політиці, поява нових повсякденних практик та  посилення соціальної самоорганізації. Регіональна конфігурація призвела до переміщення мільйонів громадян, що спричинило руйнування традиційного електорально-культурного поділу «Схід — Захід» та масштабне «зшивання» країни через безпосередній контакт мешканців різних регіонів. Зміни у державній політиці прооявились в ухваленні законів про українську національну ідентичність та національну пам'ять, а також про деколонізацію топонімії і календарну реформу. Державна політика вплинула на повсякденні практики на рівні суспільства, зокрема через інституціалізацію загальнонаціональної хвилини мовчання, створення «живих коридорів» пошани та стихійних народних меморіалів. Війна також зумовила появу феномену соціальної самоорганізації, що проявилась у масовому волонтерстві, регулярному донорстві, фінансовій підтримці армії та широкому залученні громадян до практик взаємодопомоги, трансформувавши належність до нації з декларативної категорії у щоденну поведінкову практику. Суспільна консолідація, сформована в умовах війни, має ознаки довготривалої структурної трансформації, а не ситуативної реакції на кризу. Це дає підстави розглядати її як один із ключових ресурсів державної стійкості, суспільної мобілізації та політичної інтеграції України в умовах тривалого воєнного протистояння.