Зловживання цивільними правами: доктринальні підходи, форми та механізми обмеження у практиці Верховного Суду і ЄСПЛ

Анотація

Сучасна правозастосовна практика дедалі частіше фіксує ситуації, коли учасники правовідносин, діючи формально в межах закону, використовують належні їм суб’єктивні права не за призначенням, а як інструмент для завдання шкоди іншим особам, затягування судових процесів, уникнення відповідальності або приховування майна. Це явище, відоме як «зловживання правом», створює розрив між «буквою» та «духом» закону, підриває принципи добросовісності, справедливості та верховенства права. Попри законодавче закріплення заборони зловживання правом у ст. 13 Цивільного кодексу України та загальних засад цивільного законодавства, на практиці залишається низка невирішених питань: відсутнє легальне визначення шикани, не уніфіковано підходи до кваліфікації окремих форм зловживання, а механізми реагування суду часто є недостатньо ефективними, особливо в умовах воєнного стану, коли кількість недобросовісних маніпуляцій зростає. 

У науковій та правозастосовній практиці досі відсутня єдина доктринальна позиція щодо правової природи зловживання правом. Водночас спостерігається поширення новітніх форм такого зловживання, зокрема в цифровому середовищі. Потребує належної адаптації національне правозастосування до стандартів ЄСПЛ, який послідовно виробляє критерії оцінки зловживання правом на подання заяви та забороняє використання конвенційних прав для цілей, що суперечать демократичним цінностям. Крім того, активно формується практика Верховного Суду, який у низці постанов визначив ознаки процесуального зловживання, розмежував зловживання матеріальними та процесуальними правами, а також конкретизував підстави для визнання правочинів фраудаторними. Зазначені обставини зумовлюють необхідність комплексного аналізу доктринальних підходів, форм зловживання та механізмів їх обмеження у світлі практики Верховного Суду і ЄСПЛ, чому й присвячена ця стаття.