Вітчизняне та зарубіжне правове регулювання використання навідних запитань під час прямого допиту свідка у кримінальному провадженні

Анотація

Зазначено, що український законодавець забороняє ставити навідні запитання  під час прямого допиту (ч. 6 ст. 352 КПК України). На перший погляд, така заборона є абсолютною та немає винятків. Проте згідно з ч. 11 ст. 352 КПК України, якщо свідок висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку про те, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд має право зажадати від цього свідка конкретної відповіді – «так» чи «ні». З урахуванням  нормативного визначення навідних запитань – «запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї» (ч. 6 ст. 352 КПК України), уявляється, що у  ч. 11 ст. 352 КПК України йдеться саме про навідні запитання.

Звернено увагу, що в англо-американській правовій доктрині суть такого запитання тлумачать значно ширше. Так, навідним вважається запитання, яке поставлене або сформульоване у такій формі, що підказує або чітко натякає свідку на бажану відповідь, яку має отримати особа, яка проводить допит, вкладає в уста свідка слова, що мають бути повторені, або відображає істотний факт, і на яке можна відповісти лише ствердно або заперечно, або вказує свідку на твердження, яке найкраще відповідатиме інтересам сторони, яка їх висуває. Це визначення, як уявляється, найповніше відображає природу цього виду запитань.

Як пояснюють американські процесуалісти, постановка навідних запитань під час прямого допиту зміщує фокус уваги зі свідка. Коли здійснюється наведення під час прямого допиту, присяжні стереотипно сприймають свідка як непідготовленого, думають, що суб’єкту його допиту є що приховувати, або вважають, що йому бракує довіри до свідка. Крім того, відповіді свідка «так», і «ні» не дають достатніх підстав присяжним визнати показання свідків достовірними.

Стверджується, що змагальна модель кримінального процесу встановлює винятки з правила про заборону ставити навідні запитання під час прямого допиту. Подібний підхід спостерігається у кримінальному процесуальному регулюванні деяких держав Європи.

Констатовано, що на практиці ставиться чимала кількість запитань, які фактично є навідними, і тому, якщо їх опротестувати, вони підлягають зняттю головуючим. Але прокурор і захисник не повинні опротестовувати запитання, як навідне, лише тому, що воно є таким, а тільки тоді, коли воно має чи може мати шкідливий вплив на правову позицію сторони.

Запропоновано редакцію ст. 352 КПК України доповнити положеннями такого змісту: «Під час прямого і повторного допитів не дозволяється ставити навідні запитання, крім випадків, коли: 1) запитання стосується вступу до допиту або початку нової теми допиту; 2) запитання стосується загальновідомого або безспірного факту; 3) необхідно оживити пам’ять свідка; 4) через інтелектуальні порушення, зниження когнітивних здібностей свідку важко зрозуміти суть запитання, що не є навідним; 5) відбувається допит вороже налаштованого чи упередженого свідка; 6) протилежна сторона кримінального провадження не опротестовує навідне запитання; 7) суд дає дозвіл на постановку навідного запитання».