Теоретико-практичні аспекти застосування процедури «in absentia» у рішеннях Верховного Суду щодо злочинів проти основ національної безпеки України
DOI:
https://doi.org/10.5281/zenodo.20755434Ключові слова:
спеціальне кримінальне провадження, процедура «in absentia», національна безпека, Верховний Суд, міжнародний розшук, тимчасово окуповані території, державна зрада, колабораційна діяльність, процесуальні гарантії, право на захист.Анотація
Дослідження спрямоване на комплексний аналіз теоретичних засад та практичних аспектів застосування процедури «in absentia» у рішеннях Верховного Суду щодо злочинів проти основ національної безпеки України. Основна увага приділяється викликам, що постали перед судовою системою після початку повномасштабної збройної агресії рф у лютому 2022 року, та необхідності забезпечення невідворотності покарання за злочини проти основ національної безпеки України.
Мета дослідження полягає у з’ясуванні особливостей застосування процедури «in absentia» у рішеннях Верховного Суду щодо злочинів проти основ національної безпеки України.
Методи. Аналітичний метод використано для дослідження актуальної судової практики Верховного Суду. Формально-юридичний метод дозволив проаналізувати норми Кримінального процесуального кодексу України, що регламентують спеціальне досудове розслідування та судовий розгляд. Метод системного аналізу застосовано для класифікації правових позицій Верховного Суду щодо забезпечення процесуальних гарантій обвинувачених під час провадження «in absentia».
Результати. У процесі дослідження встановлено, що практика Верховного Суду у справах про злочини проти національної безпеки дозволяє виокремити кілька ключових блоків правових позицій. По-перше, доведено, що для осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях України, оголошення у міжнародний розшук не є обов’язковою умовою для здійснення спеціального досудового розслідування. Касаційний суд наголошує, що окупація не змінює суверенного статусу цих територій, тому перебування там особи прирівнюється до переховування з метою ухилення від відповідальності, що робить процедуру «in absentia» законною та недискримінаційною. По-друге, проаналізовано практику застосування додаткових заходів інформування осіб, які перебувають на території держави-агресора. Зокрема, визнано належним повідомленням направлення процесуальних документів на офіційні веб-ресурси органів влади рф (наприклад, сайт Державної думи рф), де працює обвинувачений, у поєднанні з публікаціями в газеті «Урядовий кур’єр» та на веб-сайтах судових органів України.
Висновки. Сформована практика Верховного Суду демонструє спроможність правової системи України підтримувати баланс між інтересами національної безпеки та неухильним дотриманням міжнародних стандартів прав людини, зокрема статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Легітимність вироків «in absentia» забезпечується через ретельну перевірку судами фактів свідомого ухилення особи від правосуддя та надання реальних гарантій захисту, що є критично важливим для міжнародного визнання законності судових рішень України у справах проти російського агресора.
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2026 Ігор Володимирович Діордіца

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.