Визначення правового статусу штучного інтелекту в контексті порушення прав людини

Анотація

Активна інтеграція штучного інтелекту (далі – ШІ) в основні сфери людської діяльності, а саме: адміністративне управління, охорону здоров’я, фінансові послуги, систему правосуддя – створила якісно новий правовий та етичний простір, у якому питання відповідальності та захисту прав людини потребують актуального доктринального та нормативного переосмислення. Однією з найбільш актуальних проблем у цьому контексті є відсутність чітко визначеного правового статусу ШІ, що ускладнює кваліфікацію дій, здійснюваних автономними системами, та перешкоджає впровадженню ефективних механізмів відповідальності у випадках порушень прав людини.

Метою статті є дослідження теоретичних і законодавчих підходів до визначення правового статусу ШІ у зв’язку з порушенням прав людини, аналіз моделей делегованої відповідальності та оцінка доцільності визнання ШІ окремим суб’єктом права.

Методи: аналіз наукової літератури (для вивчення поточних напрацювань із тематики дослідження), узагальнення та систематизації (для представлення результатів дослідження).

Результати. Дослідження показує, що сучасні національні та міжнародні правові системи здебільшого розглядають ШІ як об’єкт права. Це створює проблеми з визначенням відповідальності у випадках, коли автономно функціонуючи, ШІ завдає шкоди. Спроби адаптувати чинні правові концепції, такі як відповідальність за якість продукції або корпоративна відповідальність, виявилися недостатніми для повного врегулювання питання юридичної відповідальності за порушення прав людини, пов’язані зі штучним інтелектом. Водночас делегування відповідальності розробникам, власникам або операторам залишаються розрізненими та непослідовними, особливо в транскордонному цифровому контексті. Результати дослідження підтверджують необхідність розробки гібридної моделі відповідальності, яка б відображала складний розподіл функцій у системах ШІ, гарантуючи при цьому дотримання основоположних принципів прав людини.

У висновках доведено, що хоча запровадження повної правосуб’єктності для ШІ є передчасним і суперечливим, визначення функціонального правового статусу, обмеженого конкретними контекстами й супроводжуваного суворим регуляторним наглядом, може стати перехідним механізмом для забезпечення правової визначеності та захисту індивідуальних прав у часи алгоритмізованого управління.