Агресія Росії проти Грузії та України: два епізоди єдиної імперської рефлексії

Анотація

Метою статті є виявлення спільних закономірностей агресії Російської Федерації проти Грузії (2008) та України (2014–2022) і обґрунтування їх як взаємопов’язаних етапів реалізації єдиної імперської стратегії Кремля, спрямованої на ревізію міжнародного порядку та відновлення контролю над пострадянським простором. Дослідження спрямоване на з’ясування геополітичних, політико-правових і військово-стратегічних чинників, що зумовили ескалацію обох конфліктів. Методологічну основу дослідження становить поєднання порівняльно-історичного, системного та безпекового підходів. Застосовано компаративний і структурно-аналітичний методи для виявлення спільних політичних, правових і військових параметрів агресії РФ проти Грузії та України, а також нормативно-правовий метод для оцінки порушень міжнародного та міжнародного гуманітарного права. Емпіричну базу дослідження сформували матеріали міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄСПЛ, МКС), аналітичні звіти провідних дослідницьких центрів. Результати. Установлено, що війни проти Грузії та України становлять фази єдиного стратегічного курсу Кремля щодо утримання пострадянського простору як «зони привілейованих інтересів». Виявлено сталі тригери агресії: євроатлантична інтеграція обох держав, їх дистанціювання від російських інтеграційних проєктів і поглиблення співпраці із Заходом. Обґрунтовано існування відтворюваної моделі псевдоправової легітимації агресії (паспортизація, маніпуляція самовизначенням, гуманітарні наративи, інверсія ролей «жертва – агресор»). Показано еволюцію гібридних інструментів РФ від підтримки сепаратизму та локальних операцій у Грузії до комплексної війни в Україні із залученням регулярних військ. Висновки. Агресія РФ проти Грузії та України інтерпретується як цілісний імперський проєкт ревізії європейського безпекового порядку й підриву норм міжнародного права. Український кейс став кульмінацією цієї моделі, у межах якої гібридні методи, апробовані у 2008 р., були масштабовані до рівня повномасштабної війни. Російська політика щодо обох держав характеризується інституціоналізацією псевдоправових механізмів легітимації сили та використанням квазідержавних утворень як інструментів контролю. Отримані результати підтверджують необхідність розглядати конфлікти в Грузії та Україні як взаємопов’язані етапи єдиної ревізіоністської стратегії Кремля.