Міжнародно-правове регулювання використання автономних систем озброєння

Анотація

Метою дослідження є комплексне осмислення впливу розвитку автономних систем озброєння на міжнародно-правове регулювання jus ad bellum та jus in bello, виявлення стійкості або вразливості антропоцентричного погляду на застосування сили у міжнародному праві.

Актуальність дослідження міжнародно-правового регулювання використання автономних систем озброєння зумовлена стрімким розвитком штучного інтелекту та його впровадженням у військову сферу, що безперечно створює принципово нові виклики для розуміння поняття сили у сучасному міжнародному праві. Поява летальних автономних систем озброєння, здатних самостійно виявляти, ідентифікувати та вражати цілі без безпосередньої участі людини ipso factoставить під сумнів традиційне антропоцентричне розуміння понять “застосування сили” та “збройного нападу”, закріплених 1945 року у Статуті Організації Об’єднаних Націй.

У статті центральною дослідницькою проблемою є питання чи зберігає поняття сили в міжнародному праві, зокрема у контексті пункту 4 статті 2 та статті 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй, антропоцентричну вимогу щодо безпосереднього людського чинника застосування сили, чи поява автономних систем озброєння зробила таку вимогу нестійкою, таким чином вимагаючи переосмислення розуміння проблеми атрибуції з точки зору міжнародно-правової відповідальності держав. Водночас дослідження розглядає автономні системи озброєння у еволюційній складовій розуміння поняття сила у міжнародному праві, демонструючи, як технологічний розвиток зумовлює переосмислення доктрини, не підриваючи засад Статуту Організації Об’єднаних Націй. Особливу увагу приділено практиці Міжнародного Суду Організації Об’єднаних Націй, зокрема рішенням у справі “Воєнні та воєнізовані дії на території та проти Нікарагуа” (“Нікарагуа проти Сполучених Штатів Америки”) та у справі про інцидент у протоці Корфу (“Сполучене Королівство проти Албанії”), принципам міжнародного гуманітарного права, позиціям Міжнародного комітету Червоного Хреста, а також особливостям регулювання автономних систем озброєння у міжнародному космічному праві та праві Європейського Союзу.

Наукова новизна дослідження полягає у відокремленні концепції застосування сили від суто антропоцентричних міркувань, які домінували у доктрині з моменту ухвалення Статуту Організації Об’єднаних Націй, з огляду на стрімкий розвиток та поширення на полі бою автономних систем озброєння, а також у комплексному аналізі проблем атрибуції та відповідальності держав за дії штучного інтелекту через призму Статуту Організації Об’єднаних Націй, Проєкту статей про відповідальність держав та інших міжнародно-правових актів міжнародного гуманітарного права, міжнародного космічного права та права Європейського Союзу.

Практична значущість дослідження визначається новим поглядом на розуміння поняття сили у сучасному міжнародному праві, який зумовлений стрімким розвитком технологій штучного інтелекту.